Наприклад, дослідження 9-класників (Трубицина, 2003) показали, що рівеньдомагань, тобто переживання учнем своїх успіхів і невдач, був середнім, а
у 23% учнів присутня неузгодженість між самооцінкою і рівнем домагань.
Найчастіше це виражалося в низькій самооцінці при високому рівні домагань,
коли учень хоча "замахувався" на важкі цілі, заздалегідь чекав провалу.
Невдача лише підтверджувала його низьку самооцінку і вела до зростання
тривожності.
Завищення самооцінки вказує на певні відхилення у формуванні особистості.
Може, наприклад, підтверджувати особистісну незрілість, невміння правильно
оцінити результати своєї діяльності, порівнювати себе з іншими. Така
самооцінка може показувати на суттєві викривлення у формуванні
особистості, нечутливості до своїх помилок, невдач, зауважень і оцінок
оточуючих.

Переваги і недоліки вербального оцінювання
Оцінювання
є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом .
Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі , що передбачає врахування
рівня досягнень учня , а не кількості його помилок . Оцінка виражається в
оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними словесними
( вербальними ) показниками або ж у балах, тобто
кількісних показниках.
У 1 класі
та у 1 семестрі другого класу оцінювання навчальних досягнень учнів
здійснюється вербально. Вербальне оцінювання в першому класі регламентується
законодавчо та є невід’ємною
частиною навчально-виховного процесу початкової школи.
Першокласник
емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього
сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників
шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробуванню.                   Навчання , як правило , буває пов’язане з помилками і невдачами , а отже , й низькими
оцінками . Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні
вчителя до себе , бажаючи , щоб учитель помітив її позитивні якості . Тому
оцінка здатна викликати в учня різне переживання : радість , емоційне
задоволення успіхом , сором за невдачу , внутрішній протест проти осуду , тощо
1.    Розгорнуте словеснеоцінювання ( вчитель аналізує хід роботи , її результат, коментує спосіб
виконання , показує раціональніші способи роботи , стимулює можливість сказати
зрозуміліше , точніше ).
2.    Перспективна й відстроченаоцінка ( вчитель роз’яснює, за
яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення).
3.    Аргументована само- івзаємоперевірка.
4.    Динамічна виставка дитячихробіт із будь-якого виду діяльності. Організовується у класі , шкільному
коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків, учасником якої може
бути кожен учень. Оцінювання здійснюється самими учнями , також це можуть бути
різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння учнями навчального
матеріалу в індивідуальних бесідах із батьками чи учнями. Відзначення
активності учнів на уроці умовними символами.
Ігрова оцінка – нагородження переможців,
учасників гри різними ігровими атрибутами
Для учителів доцільно зарекомендувати наступне :
-        Пам’ятати , що оцінка – це зворотний зв’язок, необхідний учневі , як інформація про ефективністьйого роботи, а не як засіб тиску та контролю ;
-        При оцінюванніорієнтуватися на індивідуальні особливості учня , його особистісні ,
фізіологічні й емоційно-вольові якості;
-        Вчити як аналізуватирезультати своєї роботи , як виправляти помсилки, вести самоконтроль , як дати
змістовну самооцінку ;
-        Співпрацювати з учнями впроцесі навчання , стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учня ,
корегувати її.
 
Керівник групи  
Кавалер Л.П.

Рекомендації длявчителів щодо формування самооцінки школярів: 
1) Оцінкаповинна служити головною метою - стимулювати і спрямовувати
навчально-пізнавальну діяльність школяра. Вчитель повинен давати змістовну
оцінку роботі учня. Досконалим процес навчально-пізнавальної діяльності буде
тільки тоді, коли оцінка не завершує його, а супроводжує на всіх щаблях. 
2) У навчальній діяльності необхідно порівнювати дітей, які володіють приблизно
однаковими здібностями, але досягають у навчальній діяльності різних
результатів через різне ставлення до навчання. 
3) Необхідно використовувати взаємне рецензування, при цьому відзначати
переваги та недоліки, висловлюючи думки про оцінку. Після рецензування робота
повертається автору і учні самостійно аналізують свою роботу. 
4) Пропонувати слабо успішним учням, із заниженою самооцінкою, надавати
допомогу слабовстигаючим молодшим школярам. 
5) Необхідно включати ситуації, актуалізуючи самооцінку дитини, що ставлять
перед ним завдання усвідомлення особливості своєї роботи, її сильних і слабких
сторін і сприяють спрямованості дитини на власні способи дії. 7) Необхідно пропонувати дітямсамостійно оцінювати класні і домашні завдання до того, як віддати на перевірку
вчителю, після того як роботи перевірив і оцінив вчитель, необхідно
обговорювати випадки розбіжності оцінок. З'ясувати підстави на яких будують самооцінку діти і показники за якими оцінюєвчитель. 
8) Необхідно використовувати похвалу в роботі з дітьми, що мають занижену
самооцінку.
Вчитель англ. мови Попович  А. М.

Висновок Розвиток самосвідомості впливає на самооцінку ірівень домагань, відбиваючись на успішності навчання. З вікомсамооцінка стає більш адекватною, що допомагає учням реальніше оцінювати свої
можливості і відповідно до цього планувати навчання, розміряти свій рівень
домагань. Простежується тенденція зниження самооцінки від дошкільного віку до
юнацького. Відповідно:В I і II класі самооцінка у багатьох дітейзавищена.(СО завищена приблизно у 80%); успішність 80%;В різке зниження самооцінки відзначається у віці 11років, коли школяр переходить у середню школу. (50% на 50%); успішність 50% на
50%;По дослідженнями вчених самооцінка значно незмінюється в підлітковому і юнацькому віці. (СО занижена приблизно у 20%);
успішність 25-30%.Узгоджуючи з цими даними, вчителю бажано максимальнопідтримувати в школярі віру в себе, свої сили і здібності, прагнення досягати
щоразу більш складну і високу ступінь пізнання, розширюючи діапазон можливого.
Психологічні умови становлення самооцінкидослідники бачать у створенні сприятливого клімату спілкування дитини з
оточуючими в сім'ї і в школі, в підключенні його до оцінки результатів своєї
діяльності, у постановці перед ними завдання аналізу всіх етапів своєї
діяльності. Таким чином, якщо професійно підійти до побудови відносин зі
школярами, урізноманітнити форми навчання, вводячи більше практичних і
розвиваючих моментів в програму, проводити грамотну консультацію батьків, можна
сподіватися, що самооцінка дітей буде висока, а це забезпечить високий рівень
домагань і відповідно процес навчання протягом усього шкільного періоду буде
успішним.

Перехід з початкового в середню ланку школи є переломним, кризовим періодом в житті кожного школяра. Це складний етап нетільки для дитини, але і для вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не
обмежуються рамками навчального процесу, а пов'язані також з організацією життя
в  школі в цілому і з психологічною
атмосферою в сім'ї. У міру дорослішання у дітей виникає інтерес досвоєї особистості, до виявлення своїх можливостей і їх оцінці. У результаті
протягом середнього шкільного віку у них складається відносно стійка самооцінка
і відповідно до неї рівень домагань. Розвиток самопізнання породжує потребу
бути не тільки на рівні вимог оточуючих, а й відповідати рівню власних вимог і
власної самооцінки. Кількість дітей, що орієнтуються на самооцінку, послідовно
збільшується в ході вікового розвитку дитини. У цей період інтенсивно
формується почуття власної гідності, самоповаги, прагнення не тільки
відповідати вимогам оточуючих, але і своїм власним вимогам. Дитина залежить від
думки дорослих, але актуальним стає і уявлення про нього однолітків.   Розумоваактивність молодших підлітків велика, але вони здатні розвиваються тільки в
діяльності, яка викликає позитивні емоції. Успіх (або неуспіх) суттєво впливає
на мотивацію навчання. Оцінки при цьому відіграють важливу роль: висока оцінка
дає можливість підтвердити свої здібності. Збіг оцінки та самооцінки має
важливе значення для емоційного благополуччя підлітка. В іншому випадку
неминучий внутрішній дискомфорт і навіть конфлікт. Враховуючи фізіологічні
особливості віку (неузгодженість темпів росту і розвитку різних функціональних
систем організму) можна зрозуміти і крайню емоційну нестабільність підлітків. Що стосується старшокласників, на жаль добре відомо, що в переважній більшостізагальноосвітніх шкіл тільки 25 - 30% учнів успішно засвоюють найбільш важкі
предмети: математику, фізику, хімію, мови. Інші або краще справляються з
гуманітарними предметами, або погано встигають майже по всіх. Як почувають себе
школярі, які десять років читають в очах вчителів та понад здатних товаришів,
що вони люди другого сорту? Зрозуміло, по-різному - залежно від характеру, але
одне можна сказати точно: вони захищаються від усвідомлення власної неповноцінності
всіма доступними їм способами. Фундаментальна людська потреба в самоствердженні
змушує їх занижувати цінність шкільних знань, допитливості, старанності,
словом, всього того, що пов'язане з образом хорошого учня і хорошої успішності.
На противагу цьому демонструється незалежність і різні ознаки дорослішання:
брутальність, куріння, демонстративний інтерес до протилежної статі.

Самооцінка - ценеобхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самої
себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї
поведінки, свого ставлення до оточуючих, до інших людей і до себе. Молодшому школяреві у навчальній діяльності необхідновміння ставити цілі і контролювати свою поведінку, управляти собою. Щоб
керувати собою, необхідні знання про себе, оцінка себе. Процес формування самоконтролю залежить від рівня розвиткусамооцінки. Молодші школярі можуть здійснювати самоконтроль тільки під
керівництвом дорослого і за участю однолітків. Уявлення про себе основа
самооцінки молодших школярів. Самосвідомість дитини здійснюється в навчальній
діяльності. Діти, що мають адекватну самооцінку,активні, винахідливі, бадьорі, з цікавістю і самостійно шукають свої помилки в
своїх роботах, вибирають завдання, відповідні своїм можливостям. Після успіху у
вирішенні завдання вибирають таку ж роботу або більш важку. Після невдачі
перевіряють себе або беруть завдання менш важкі.
Діти з високою адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до
досягнення успіху в навчальній діяльності. Їх характеризує максимальна
самостійність. Вони впевнені в тому, що власними зусиллями зможуть добитися
успіху у навчальній діяльності. Це грунтується на правильній самооцінці своїх
можливостей і здібностей. Неадекватна занижена самооцінка умолодших школярів проявляється яскраво в їх поведінці і рисах особистості. Діти
вибирають легкі завдання. Вони ніби бережуть свій успіх, бояться його втратити
і в силу цього в чомусь бояться самої навчальної діяльності. Нормальному
розвитку дітей зі заниженою самооцінкою заважає їх підвищена самокритичність,
невпевненість у собі. Вони чекають тільки невдачі. Діти з завищеноюсамооцінкою переоцінюють свої можливості, результати навчальної діяльності,
особистісні якості. Вони вибирають завдання, які їм не під силу. Після неуспіху
продовжують наполягати на своєму або тут же перемикаються на найлегшу роботу,
рухомі мотивом престижності. 
Стійка самооцінка молодшого школяра формує його рівень домагань. При цьому у
молодшого школяра виникають потреба зберегти як самооцінку, так і заснований на
ній рівень домагань.

Самооцінка,тобто оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей,будучи регулятором поведінки людини, впливає на ефективність  діяльності. Потенційна самооцінка, часто звана рівнем домагань, формується підвпливом суб'єктивних переживань успіху або неуспіху в діяльності. Необхіднопам'ятати, що на формування самооцінки дошкільника впливають значущі дорослі,частіше все батьки. А в початковій школі цією людиною стаєвчитель. За міру ж дорослішання, у середній школі - це однолітки ізовнішнійстандарт досягнень. І в підсумку, самооцінка в юнацькому віці – церівеньвласних вимог, внутрішній стандарт. 
Існує два види мотивації досягнень:
мотивація прагнення до успіху і мотивація до уникнення невдач.
Основна відмінна риса людей, націлених на успіх-це висока впевненість у собі в поєднанні з адекватним рівнем домагань. Відзначено, що у людей, орієнтованих на успіх, частіше переважають реалістичні, а у індивідів, орієнтованих на невдачу, - нереалістичні, завищені або занижені самооцінки. З величиною самооцінкою пов'язані задоволеність або незадоволеність людини, що виникають в результаті досягнення успіху або появи невдачі. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації.                                                                                

 учитель англійської мови   Сампір.О.В.

Оцінка – похвала чи покаранняВажливою умовою високої результативностіроботи учнів, розвитку ініціативи й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона
виявляє  інтелектуальні, вольові
можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач,
поведінки.
Вербальніі невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів.
Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так",
"правильно", "чудово", "молодець" тощо),
невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі
дотики, заохочувальні жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої
успіхи, долати труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається
колективним оцінкам (оплески, поздоровлення, подарунки, нагороди, призи),
взаємооцінкам і самооцінкам.Успіхи, виражені в оцінці, відбиваютьякість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати
завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації уроку.Похвала полягаєв тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням
зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив
енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше
самопочуття.Серед основнихвидів заохочення виділяють: схвалення, виражене короткою реплікою-ствердженням,
що дитина діє правильно, її вчинок позитивний («Так», «Молодець!»,
«Правильно!»); похвала, що є розгорнутою оцінкою, яка супроводжується аналізом
дій дитини («Ось бачиш, Сашко, ти постарався і вже вчишся краще»); нагорода, що
є більш значним заохоченням, яке застосовують за необхідності відзначити
особливі досягнення, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемога у
змаганнях); важливе доручення, яке свідчить про довіру вчителя і викликає
особливе натхнення в учня, спонукає до діяльності; авансування особистості, яке
застосовують стосовно тих, кого рідко або ніколи не заохочують, хто не
переживав позитивних емоцій від похвали дорослих. Але заохоченням «авансом» не
слід зловживати.Не завждипохвала активізує процес навчання учнів. Вона має силу тільки за дотримання
певних умов:1. Своєчасністьпохвали за позитивні зрушення. Часто похвала справляє особливий ефект, коли
дитина ще не досягла помітних успіхів у навчанні, але виявляє прагнення до
цього. Відзначення хоча б незначних позитивних змін, невеликої перемоги учня
над собою підвищує його самоорганізацію, спонукає його до відповідної
діяльності та поведінки. Байдужість педагога до перших успіхів учня може
негативно позначитись на всьому процесі навчання.2.Об'єктивність заохочувального впливу. При цьому враховують не тільки результати
діяльності, а й те, наскільки сумлінним був учень, скільки затратив на неї
праці (ступінь його зусиль). Адже в учнів різний досвід і рівень розвитку, одним
одна й та ж справа дається легко, іншим набагато важче. Необ'єктивність при
оцінюванні призводить до конфліктів.3. Опораробиться на громадську думку. Вплив заохочення ефективний, якщо думка педагога
збігається з думкою дітей.4. Гласність.Передбачає оприлюднення результатів (особистих досягнень учня) на кожному
етапі. Засоби, що сприяють гласності: шкільне радіо, преса, збори тощо.5. Врахуваннявікових та індивідуальних особливостей учнів. Діти молодшого шкільного віку
мають більшу потребу в заохоченні, схваленні вчинків, ніж старшокласники.Покарання, як іпохвалу, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в
учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що
принижує їх гідність, не дасть позитивного результату. Знаючи учня, розуміючи
його духовний стан і мотиви, що спонукають до певних вчинків, вчитель може
визначити необхідність і міру покарання.Беручи заоснову особливості впливу на учня, виділяють такі види покарань: покарання-вправляння ;
покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати
на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції);
покарання-осуд ; покарання-зміна ставлення.Покарання маєбути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на
добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинне викликати в
учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку,
підвищувати його відповідальність за успішність, зміцнювати дисциплінованість,
розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти лінощам. Муштин Н.В. - вчитель географії